В годовщину рождения Тараса Шевченко люди вспоминают о его наследии и иногда появляется свежий ракурс, который до этого оставался или незамеченным, или обсуждаемым в узком кругу знатоков его творчества. Сейчас, когда Украина ищет пути самоидентификации, наследие Шевченко еще не раз станет побудительным мотивом для переосмысления сегодняшних реалий.

Протоиерей УПЦ Богдан ОГУЛЬЧАНСЬКИЙ, секретарь Всеукраинського Православного педагогического общества (автор книги „Християнська етика в українській культурі”, редактор сайта „Українська християнська культура”) в своем интервью интернет-изданию РИСУ указал на христианскую основу мировозрения Шевченко:

“… важливим аспектом релігійності Шевченка є сприйняття ним України як сакральної реальності. В часи Шевченка стояло питання про смисл існування України. Без відповіді на це питання, без усвідомлення особливого історичного покликання України вся Україна могла б стати такою самою як Кубань: збереження елементів фольклору і повне панування імперської свідомості. Шевченко фактично дав відповідь на питання про смисл існування України, відкривши особливу цінність буття України як сакральної ідентичності, сакральної реальності. Україна цінна в очах Бога та людства з тієї причини, з якої цінна кожна людська особистість. Адже Бог створив кожну людську особистість для вічності, замисливши її у вічності…

Проявом ідентичності України для Шевченка є козацтво, унікальне і неповторне. Козацтво є виявом християнської ідентичності України, оскільки виявляє братерство і волю. Братерство і воля взаємопов’язані між собою елементи християнського соціального ідеалу Шевченка, оскільки воля особистості можлива завдяки братерським стосункам, а братерство можливе завдяки свободі людей. Людське існування – це співбуття з іншими особистостями в єдності та волі. Козацтво виступає як ідеал, альтернативний до інших моделей соціальних відносин. Козацька християнська республіка Шевченка і Костомарова – це відповідь на питання, яким має бути ідеальне суспільство. Цей суспільний ідеал був альтернативою до бюрократичної та єрархічної побудови Російської імперії. Світська і церковна бюрократія претендувала на сакральність, претендувала на те, що порядок імперії відображає ідеальний задум Божий про суспільство. Шевченко показував неправду такого сприйняття християнської держави. Мертвій раціональній бюрократії Шевченко протиставляв ідеал суспільства як живого спілкування і братерства вільних людей.”

Идеи Шевченко перекликаются с идеями Владимира Соловьева и многих других мыслителей 19 века. Похоже в 19 веке многие искали ответы на трудные вопросы смысла существования наций. Вот цитата из “Русской идеи” Владимира Соловьева:

“Раз мы признаем существенное и реальное единство человеческого рода - а признать его приходится, ибо это есть религиозная истина, оправданная рациональной философией и подтвержденная точной наукой, - раз мы признаем это субстанциональное единство, мы должны рассматривать человечество в его целом, как великое собирательное существо или социальный организм, живые члены которого представляют различные нации. С этой точки зрения очевидно, что ни один народ не может жить в себе, чрез себя и для себя, но жизнь каждого народа представляет лишь определенное участие в общей жизни человечества. Органическая функция, которая возложена на ту или другую нацию в этой вселенской жизни, - вот ее истинная национальная идея, предвечно установленная в плане Бога… Участвовать в жизни вселенской Церкви, в развитии великой христианской цивилизации, участвовать в этом по мере сил и особых дарований своих, вот в чем, следовательно, единственная истинная цель, единственная истинная миссия всякого народа.”

Свобода и братство - это те главные ценности, которые истинным патриотам Украины следовало бы положить на алтарь христианской цивилизации. К сожалению и в России, и в Украине мы слишком часто видим то, от чего предостерегал Владимир Соловьев: “жизнь в себе, через себя и для себя”.